zolota_zinka


найголовнішого не побачиш очима

ах, павутинка долі!


Previous Entry Share Next Entry
обітниці
zolota_zinka

...і  коли почали  збуватися всі обітниці: і гори зійшлися, і води розійшлися  по праву та ліву руку, і слова усі – мовлені та зловлені  – стали неопалимою купиною,  а  первородство, у  золоте руно загорнуте, стало фактом невідворотним – як ти думаєш:  чи злякався Яків? 

Чи тремтіли його пальці, судомно стискаючи руку брата зрадженого? 

Чи чув у собі сміх дітей ненароджених – обраних_ бо_ коханих?

Чи вірив голосу незнайомому Господа свого небаченого –  «Не бiйся, бо то Я тебе викупив, Я покликав iм'я твоє, ти – Мiй»?...

...і коли почали збуватися всі обітниці – йому та їй  дані, – коли слова їхні стали кров’ю та тілом,  а речі набули форми, а формі  повернули колір,  і коли світ їхній  здійснився,  як осінній ранок   як ти думаєш: – чи злякалася вона?

Чи тремтів прутик у її пальцях, коли виводила на вогкому піску п’ятого океану слова найважливіші? Бо ж як напишеш – так воно і станеться врешті...

Чи чула, чи дослухалася , як спадають води Великого Потопу в її серці, і все стає на свої місця, і новий світ  – удруге сотворений! – починається з найпершого листочка?    

Чи  вірила голосу незнайомому, що  летів срібною павутинкою  бабиного літа, і шепотів  їй у серце: «Не бійся нічого, бо все вже написано.  Бо й вода тебе не потопить, і вогонь тебе вже не спалить, бо   первородство, Серце,  дається не за правом закону, а за правом любові»?...

...і грілася сонцем, бо й сама була сонцем – світові сотвореному і  Тобі. 


  • 1
(Анонімно)
а далі?

  • 1
?

Log in

No account? Create an account